ОРГАНІЗАТОРИ ТА ПАРТНЕРИ проекту:

Юлія Оскольська – кандидат філологічних наук, редакторка, авторка проектів «Ukrainian War Diaries / Воєнні щоденники», «НеСвятеЯбко» та письменницького курсу для авторів-початківців «Пиши наживо».

Олеся Стужук – кандидат філологічних наук, дослідниця масової літератури. 15 років тому починала з дослідження художньої фантастики як явища і метажанра, який виходить далеко за межі власне літератури. На разі предметом професійних зацікавлень є широке коло сучасної художньої пропаганди, її форм і видів, а також формування суспільних уявлень через масову культуру.

Марина Рябченко – кандидат філологічних наук, асистент кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості. Дослідниця воєнної літератури. Коло наукових інтересів – сучасна українська проза, особливості розвитку української літератури ХХ–ХХІ ст., авангардні тенденції в українській літературі, модернізм та постмодернізм в українській літературі.

Ганна Скоріна (Ganna Skorina) – бібліотекарка за освітою, професійна читачка і каталогізаторка літератури про українсько-російську війну. Ганна почала читати книжки про війну, щоб краще зрозуміти, що відбувається з людьми, яких власний вибір чи доля закинули у військо і в зону бойових дій. Пізніше вона склала для себе і для інших список таких книжок – і він розійшовся фейсбуком, бо виявився потрібен багатьом людям. Тепер ми знаємо Ганну як одну з найбільших каталогізаторок та популяризаторок воєнної літератури.

Натхненя та підтримка проекту:
видавець, дизайнер та письменник Eliash Strongowski та футуролог Андрій Заблоцький.

Партнери проекту:
Державна бібліотека України для юнацтва
Дім Химер

Міт: терміни (в межах проекту)

Проект Становлення нового українського міту – не суто науковий, швидше, це дослідження і популяризація науки. Саме тому ми, напр., запрошуємо на наші дискусії дуже різних людей з різних галузей діяльності.
Відтак, визначення термінів, які використовує проект, є тим більш нагальним.
Найперше, чому міт, а не міф?
А чом ні?)
Форма “міт” є органічною для української мови (хоча і незвичною для багатьох – але саме незвичною, що виправляється формуванням іншої звички) і нормою нового правопису. Протягом перехідного періоду спробуємо її вживати і популяризувати. Приживеться – чудово, не приживеться – ну й питання відпаде.
Проте ми не наполягаємо на нашому виборі
Отже, міт.
В межах проекту міт розглядається передусім як синкретична форма колективної свідомості, котра включає текстову частину (на/записані твори, літературу, усні історії, різні форми мистецтва, ідеологію, інші тексти) та нетекстову – організацію спільнот, суспільні норми та принципи, колективні уявлення, побутові взаємодії, суспільні та індивідуальні ритуали та практики, замовчувані явища тощо.
Структуралісти ХХ ст. розглядали міт як форму доісторичного мислення, з якого потім в самостійні галузі людської діяльності виділились релігія, мистецтво, наука, політика, філософія… Ну ок, вони відділились. Але ж і колективне мислення нікуди не ділося.
Відтак можемо говорити напр. про довгий міт, колективне неусвідомлене не лише щодо індивіда, а й щодо суспільства.

Уявлення, що міт – це історії про богів та (померлих) героїв, на разі є застарілим, але буде коректним щодо ідеологічного або пропагандистського міту – теж в цьому смислі, тобто йдеться про комплекс історій, сюжетів і наративів певної ідеології/релігії/мислення. Такими будуть і міти Давньої Греції, і міт про панфілівців, і міти про пласку землю, і міти про козаків чи міти про давніх українців. Сюди ж міти про героїв умовно живих – деперсоналізованих: міти про зажерливих бариг чи міти про здорове харчування чи про вакцинацію.
Міти про “померлих героїв” здебільшого межують з неправдою, бажанням прикрасити історію, замовчати не дуже приємні речі, або взагалі вигадати красиву історію для певних цілей. Часто вони виявляються фейками або просто вигадками.
Так само часто вони використовуються для пропаганди (хоча і не завжди).
Але важливо – що ці міти також є частиною колективної свідомості суспільства, наявного міту = саме тому вони мають таку силу і вплив на своїх адептів. Саме тому з ними важко, а то й неможливо боротися прямим спростуванням окремих фейків чи брехні. Вони теж, як і великий міт, впливають на поведінку і цінності носіїв. Багато з них є деструктивними більшою або меншою мірою. Частина таких мітів має ознаки явного ідеологічного втручання (це окрема, хоча і цікава тема), ще частина просто підхоплюється ворожою пропагандою, бо лягає в концепцію і вихідну історію.

Живий (великий) міт / ідеологеми / забобони = умовні назви для розрізнення комплексного міту в цілому та окремих елементів, що лишилися від попередніх форм митів і мають бути переструктуровані, щоб лишитися в новому – або зникнути як історичні форми вірувань.
Живі форми міту також відрізняються більшою кількістю і варіативністю історій та концептів, більшою включеністю фактів об’єктивноє дійсності в осмислення, а не в замовчування, і відповідно більшою силою. Ідеологеми і забобони є закостенілими структурами (більше чи менше) – а силу впливу отримують, органічно вбудовуючись або паразитуючи на власне живому міті.

Довгий міт і великий міт – іноді вживатимуться за необхідності, бо є потреба розрізняти різні аспекти нашого міту.
Довгий міт: коли йдеться про тяглість процесів, діахронічні зміни, швидше навіть діахронічну незмінність кістяка міту на тлі суспільного та філософського поступу і більше – незмінність окремих елементів попри заміну одного великого міту іншим. Міт – не лише синкретична форма свідомості, вона ще й дуже “довга”, бо колективне мислення, на відміну від індивідуального, довше лишається в межах тої самої картини світу, і лише докорінні зміни світобачення породжують наступний великий міт.
Відтак, великий міт – синкретичний зріз, сталість картини світу, наповнюваної різними історіями.
Тобто на разі довгий міт складається із (вже) трьох великих мітів:

• язичницький (де світ представлений колом року),
• християнський (де він розгортається у єврейсько-християнську вертикаль індивідуального вибору)
• і новий, який формується зараз – не лише в Україні, але думається, що, зокрема, події, так чи інакше зав’язані на Україну і україно-російську війну, впливатимуть на формування цього нового світогляду.

Зміна одного великого міту іншим – це осьовий час Ясперса. Так, зараз маємо другий осьовий час. Саме тому можемо говорити про третій міт, а не просто нову філософсько-світоглядну ідею: деконструктори постмодерну додеконструювали вже все, що могли – в прямому смислі, не емоційно-метафоричному. Людство, між тим, продовжує жити, отже – потребує нового мислення, нової точки зборки. Будемо дивитись, що то діється)

На користь нового міту і нового осьового часу віднесемо також наслідки розвитку технологій, а саме соцмереж і використання їх в політичній, а не лише маркетинговій площині: різке збільшення соціальних контактів, легкість використання маркетингових інструментів для досягнення політичних цілей з одного боку та самоусвідомлення декотрих спільнот з іншого, а також множина ще недосліджених явищ. Але наприклад можемо говорити про формування колективного усвідомленого – поки що як ймовірності.

Висновки дискусій:

1. “Комбатантська література як літературний та націєтворчий процес самоусвідомлення”
Короткі: https://cutt.ly/prUFONG
Детальні: https://cutt.ly/MrUFA6G
2. “Український воєнний наратив у воєнній прозі та поза нею: структура міту, переосмислення агресії та право на захист”.
Короткі: https://cutt.ly/UrH0wGo

Детальні: https://cutt.ly/4rH1SnL

3. “Свій-Чужий-Інший: ми різні чи ми рівні? Концепти українства на експорт та для внутрішнього вжитку”

Коротко: https://cutt.ly/dr01K0r

Детально: https://cutt.ly/7r01CQh

Україна і світ: Зміна парадигми
Низова культура як ґрунт пересотворення. Частина перша.

Процеси творення національного міту: перезавантаження
На думку докторки гуманітарних наук Олесі Ісаюк, події початку 2024 року (і двох років повномасштабного вторгнення росіїі перед тим) спричинилися до остаточної кристалізації і перезавантаження українського національного міту.
Хто і що стало такою точкою перезборки, чому саме ця людина і ці події, які ще процеси пройшли переосмислення, оприявнилися і набиратимуть сили далі – про це говоримо з пані Олесею та з Катериною Хоптинською, дослідницею українських національних архетипів.