Письменники, які відкривають світу Україну

1900 рік у Станіславові, дружба двох жінок перетікає у хворобливу залежність однієї від іншої, доки не обертається справжньою катастрофою. Софія Андрухович не тільки надзвичайно деталізовано передає атмосферу західного містечка (особливу увагу звертаючи на місцеву гастрономію), вона повністю розвінчує утопічність австро-угорського міфу. Авторка стилізує своє письмо під модерністський роман, вплітаючи глибокий психологізм у тонку прозу, що чимось нагадує «Valse melancolique» Ольги Кобилянської. Софія Андрухович відображає жіночу істерію поряд із напругою в тогочасному суспільстві, яке ще не знає про трагедії, що відбудуться незабаром, але відчуває їх на підсвідомому рівні.

«Лексикон інтимних міст» – найбільший за обсягом твір Юрія Андруховича. Невтомний мандрівник Україною, Європою, Америкою, автор розповідає нам 111 історій про 111 міст, з якими йому пощастило пережити щасливі й не дуже, але завжди інтимні – у широкому значенні цього слова – пригоди. Розташовані в алфавітному порядку за географічними назвами, ці різножанрові тексти – від есе й оповідань до віршів у прозі – разом становлять автобіографічний атлас світу письменника.

Протагоніст роману вирушає до Венеції на симпозіум за темою «Посткарнавальне безглуздя світу: що на обрії?» — і, загалом, назва цієї події доволі точно передає всю атмосферу роману. Бурлеск і карнавальність тут пронизують кожну літеру (усіх алфавітів, які сміливо використовує автор): від полеміки з класичними мислителями до тотальної міфологізації дійсності. Проза Юрія Андруховича — це щільна мішанка різнокультурних контекстів, декількох мов, численних легенд і містифікацій, — та все ж замішана на високохудожній мові та довершеному стилі. Роман навіть надихнув гурт «Гайдамаки», який 2005 року видав альбом із назвою «Перверзія».

Прозові твори Юрія Андруховмча, Патріарха знаної літературної групи Бу-Ба-Бу, вміщені у цій книжці викликають постійне і живе читацьке зацікавлення. … Четверо поетів прибувають до карнавального містечка Чортополя, аби взяти участь у загадковому Святі Воскресаючого Духа. Події однієї травневої ночі (з пиятиками, скандалами, бійками і несподіваними прозріннями) становлять сюжетну канву роману “Рекреації”. … Один день українського поета в Москві напередодні розпаду імперії – день, сповнений алкогольних фантасмагорій і галюцинативних пригод, – такий зміст роману “Московіада”.

Містична історія трьох періодів: довоєнного, воєнного та післявоєнного Львова, в якій проговорюється досі болюча тема Голокосту. Юрій Винничук чи не найвідоміший творець міфу про австро-угорський багатонаціональний Львів, де буйно квітне різноманітність і панує взаєморозуміння. Тут зібрані найяскравіші діалектизми й усі можливі легенди міста — відчувається плідна дослідницька робота автора. Попри густий заміс піднятих тем, художності й історичного фактажу, «Танґо смерті» тримає інтригу до останнього й урешті шокує читачів фіналом.

«Танго смерті» – це роман про Львів 30-их років. У творі йдеться про долю чотирьох повстанських родин: української, німецької, польської і єврейської.

Манеру Юрія Винничука можна миттєво упізнати, настільки вона відрізняється від усього, що для нас звичне у нашій літературі. Але манера письма у цьому романі – це також і новий Винничук із захоплючим сюжетом, в якому є і пошуки давнього манускрипту, і таємниця «Танго смерті», яке виконували в’язні Янівського концтабору у Львові. Це книга, яку мовби не читаєш, а живеш у ній.

Справді найліпший роман Юрія Винничука — цілком очевидно — отримав премію «Книга року BBC-2012».

“Культ” (2001) – перший роман молодого автора, який одразу набув розголосу серед читацької аудиторії, а в деяких колах, немовби виправдовуючи свою назву, став майже культовим. Молодіжний побут, стосунки, сленг, ризиковані й смішні іграшки тинейджерів, їхні спроби за будь-яку ціну потрапити “по той бік реальності” – все це Дереш й одна з найкращих його книжок, що стала своєрідним підсумком літературних пошуків 90-х років ХХ століття.

«Антена» – 80 нових віршів, написаних автором упродовж останніх двох років. Невідомо, на чому тримається чутливість «Антени», але це 80 спроб упіймати коливання повітря, вловити перетікання в просторі невидимих радіохвиль, відчути на дотик час, у якому ми живемо, яким ми дихаємо, який ми проговорюємо. Час, кожен доторк до якого лишає опік. Час, у якому приватні щоденникові записи можуть виявитися воєнною хронікою, а біблійні історії – ранковими новинами.

Одного разу ти дізнаєшся, що твій брат зник у невідомому напрямку, приятелі займаються фінансовими аферами, а бізнес намагаються перекупити представники незрозумілих структур. Реальність виявляється хисткою та зникомою, життя робить крок убік, і ти несподівано опиняєшся поміж своїм минулим, де на тебе чекають друзі, й майбутнім, де на тебе чекають вороги. «Ворошиловград» – роман жорсткий, меланхолійний та реалістичний. Наскільки взагалі реалістичним може бути соцреалізм. Вони приходять і забирають у тебе все, що тобі належить. Вони позбавляють тебе твоєї свободи й твоєї території. Вони забирають у тебе твоє минуле і твою пам ’ ять. І все, що ти можеш їм протиставити – це свою любов і свою ненависть. Ну, і свої кримінальні навички.

Роман Сергія Жадана «Депеш Мод» — чтиво не для нервових і не для «правильних». Це непричесана і жорстка історія входження в серйозне життя. Дія твору відбувається у червні 1993 року. Троє друзів мусять терміново знайти четвертого, який зник у невідомому напрямку, і повідомити його про самогубство вітчима. Вася Карбюратор повинен встигнути на похорон… Що це: пронизливий ліричний текст? стьоб? практичний довідник для нонконформіста і лівого терориста? релігійний роман? роман-знущання? «Депеш Мод» тільки з першого погляду скидається на галюцинацію напівголодного студентика, насправді це строкатий портрет перехідної доби і покоління, яке зависло в жорстокому міжчассі дев’яностих. В тексті зберігаються особливості авторського письма.

Земля Загублених щодня дрейфує морями альтернативної географії строго паралельно із нашою щоденною, звичною географією. Земля Загублених виникла для того, щоб надто інші люди, витіснені з «нормального» світу, мали куди піти. Виросла з потреби в укритті та оперті. Вона перероджується і розростається щоразу, коли черговий інакший переживає свою відкинутість, і тому постійно оточена водою, як ембріон. Тому й усі неймовірно різні люди цього малого світу — так чи інакше родичі, так чи інакше повторюють долі одне одного. Ця книжка в ритмі дихання — про них. Кожна історія — як міст через воду, щоб пройти і навчитися дихати в унісон з іншими.

Головний герой роману «Пікнік на льоду» – журналіст Віктор Золотарьов – отримує незвичайне завдання від однієї провідної газети: писати некрологи про відомих впливових людей, які… поки ще живі. Поступово він розуміє, що став учасником серйозної гри якихось тіньових структур, вийти з якої живим практично неможливо.

До цієї книжки увійшли два різдвяні оповідання Андрія Куркова — «Різдвяний сюрприз» та «Моя улюблена різниця» — і великий роман «Шенгенська історія». …21 грудня 2007 року опівночі Литва приєдналася до Шенгенського простору. У цю ніч три молоді пари, які подружилися на рокфестивалі, зібралися на хуторі Пієнагаліс, щоб відсвяткувати «Шенгенську ніч» і поділитися одне з одним планами на майбутнє. Інґрида та Клаудіюс говорили про свій переїзд до Лондона, Андрюс і Барбора збиралися до Парижа, а Рената і Вітас — до Італії. Вони не знали, чим їм доведеться там займатися, і навіть припустити цього не могли, проте довіряли Європі і були впевнені, що вона їх не підведе…

У селі Мала Староградовка, яке знаходиться в так званій сірій зоні, залишилися жити всього дві людини – пенсіонер сорока дев’яти років відроду Сергій Сергійович і його колишній однокласник Пашка. І вони, маючи абсолютно протилежні погляди на життя, змушені миритися один з одним, хоча до одного заходять в гості українські військові, а до іншого – сепаратисти. Головна турбота Сергеїча- як і куди з настанням весни відвезти подалі від війни своїх бджіл – всі шість вуликів. Відвезти туди, де не стріляють, щоб згодом у меду не було присмаку війни.

Зібравшись в дорогу, бджоляр і сам поки не уявляє, які випробування чекають його і його бджіл. Після не зовсім вдалої зупинки біля Запоріжжя він вирішує їхати з бджолами в Крим, до татарина, з яким познайомився більше двадцяти років тому на з’їзді бджолярів. Він навіть уявити собі не може, що літо, проведене в Криму, навчить його не довіряти не тільки людям, а й власним бджолам.

Події в романі розгортаються впродовж паркого й тривожного літа, коли у вигаданому містечку Ведмедів група ентузіастів вирішує збудувати Фонтан Єдності з Європою. Навіщо їм фонтан, чому за ними в’язниця плаче і за скільки в Україні можна придбати людську нирку – про все це автор пише з гумором і добірним песимізмом. У цій книжці є сливовиця, рибалки, гробар, сімнадцять розділів, спокуслива й хтива жінка, кілька вбивць, корумпований мер, геніальна ідея, Тиса і безнадія. Натомість у ній немає шенґенських віз, відповідей на всі запитання, кулінарних рецептів і порад, як розбагатіти

«Знахаркою троякої ружі» вважає Марію Матіос автор передмови до її книги «Вибране», професор Люблінського Університету ім. Марії Кюрі-Склодовської І.Набитович. Її називають то «Стефаником у спідниці», українським Маркесом чи Фолкнером, то «чортиком із табакерки» . Але сама письменниця різко відкидає будь-які порівняння і стверджує, що їй до вподоби єдине визначення її стилю: «вона пише, як Марія Матіос».

Жоден інший із сучасних українських письменників не має такого сталого реноме літописця загальнолюдських цінностей і адвоката цінностей окремої людини на тлі історії, як має його Марія Матіос. І жодна українська книжка усіх років незалежності не мала такого непідробного резонансу в суспільстві, як її роман «Солодка Даруся». Жодна інша книжка не мала таких контроверсійних оцінок, як її «Нація». Кожен наступний твір письменниці викликає жваві обговорення і незмінну цікавість читачів.

До книги «Вибране» ввійшли найбільш відомі твори Марії Матіос: «Солодка Даруся», «Нація», «Майже ніколи не навпаки», «Москалиця» та інші.

Альтернативна міфологія Карпат першої половини ХХ ст., розказана через історію “непрОстих” (так гуцули називали “земляних богів” – людей з паранормальними здібностями) письменником-мольфаром і намальована не менш магічною художницею Юлією Табенською, зачарує вас довіку у Карпатський край. Тому не “шукайте червону руту вечорами”, а просто читайте “НепрОстих”.

Головний герой роману «Око Прірви» – художник та каліграф Михайло Василевич – творець знаменитого Пересопницького Євангелія. У пошуках утраченої творчої енергії він переживає ряд дивовижних пригод, які, безумовно, захоплять читача. Разом з тим цей твір спонукає до роздумів над кардинальними проблемами людського буття.

Їх називали бандитами, розбійниками, головорізами й навіть у прокльонах-анафемах забороняли згадувати їхні імена. Щоб вбити у пам’яті упокореної маси ту ідею, за яку повстанці жертвували свої молоді життя. Авжеж, вони стріляли, вішали, палили, нищили – але кого? На їхньому бойовому чорному прапорі напис: «Воля України або смерть». Вони не вийшли з лісу навіть тоді, коли навкруги запанувала чужа влада і вже не було надії на визволення. Вони – залишенці – обрали собі смерть.

Роман відтворює одну із сторінок української історії — боротьбу українських повстанців проти радянської влади у 1920-х роках. В його основу покладено історичні документи, зокрема, з розсекречених архівів КДБ

«Ключ» — гостросюжетний роман із ознаками трилера та детектива. В центрі уваги опиняється журналіст і філолог Андрій Крайній. Він працює дуже близько до політики — пише програми для нових і старих політичних партій. Одного дня пошуки квартири для оренди приводять Андрія на вулицю Рогнідинську, де незнайомий чоловік пропонує орендувати таку собі квартиру номер 13. Після угоди цей чоловік безслідно зникає, а Андрій залишається сам у чужій квартирі. Сюжет побудовано як історію пошуків ключа. Ключів потрібно знайти два. Перший: ключ до загадки дивної квартири. Другий: ключ до серця коханої жінки Сани, з котрою Андрій познайомився під час розслідування. Детективна історія приводить героїв прямісінько в пастку підступних злодіїв. Як вийти з безвихідної ситуації? Читайте в романі «Ключ».