Геноцид української нації: правда та поінформованість

Паянок, Наталія
Поінформованість сучасної молоді щодо голодомору 1932–1933 років в Україні
(Результати всеукраїнського соціологічного опитування користувачів українських бібліотек, що обслуговують юнацтво, молодь) // Бібліотечна планета. – 2022. – №4. – С.10-13.

Наталія Паянок,
провідна бібліотекарка науково-методичного відділу
Державної бібліотеки України для юнацтва

Україна в 1932–1933 рр. пережила трагедію, яка забрала мільйони людських життів. Злочинний комуністичний тоталітарний режим шляхом насильницького вилучення продовольства, заборони виїзду за межі охопленої голодом України, згортання сільської торгівлі, репресій щодо незгодних зумисне створив для українців такі життєві умови, що призвели до їх фізичного знищення. Геноцид українського народу було заплановано сталінською партією, щоб знищити, викорінити в населення бажання боротися за свою незалежність своєї країни проти більшовицької влади.

Згідно з Указом Президента України від 26 листопада 1998 р. № 1310/98, у четверту суботу листопада в нашій державі щорічно відзначають День пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій [1].

Визнання Голодомору 1932–1933 рр. геноцидом українського народу законодавчо закріплено Законом України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», ухваленим Верховною Радою України 28 листопада 2006 р. [2]. Винними в організації Голодомору, згідно з Постановою Апеляційного суду міста Києва від 13 січня 2010 р., названо Йосифа Сталіна, В’ячеслава Молотова, Лазаря Кагановича, Павла Постишева, Станіслава Косіора, Власа Чубаря, Менделя Хатаєвича визнано винними в організації Голодомору [3].

15 грудня 2022 р. Європарламент визнав Голодомор 1932–1933 рр.  геноцидом українського народу. Станом на серпень 2023 р., Голодомор визнали геноцидом українського народу парламенти 28 держав: Австралії, Бельгії, Болгарії, Великої Британії, Грузії, Еквадору, Естонії, Ісландії, Канади, Колумбії, Латвії, Литви, Люксембургу, Мексики, Молдови, Німеччини, Парагваю, Перу, Польщі, Португалії, Румунії, Словенії, Словаччини, США, Угорщини, Франції, Хорватії та Чехії [4].

         Поінформованість сучасної молоді про Голодомор 1932–1933 рр. в Україні – є важливою складовою формування громадянської та історичної компетентності молодого покоління, адже факт Голодомору-геноциду тривалий час приховували чи замовчували. Лише в 1991 р., коли Україна здобула незалежність, стало можливим здійснювати дослідження, викрити світу правду про злочинні дії кремлівської верхівки стосовно українського населення. Висвітлення тих подій і нині є актуальним у контексті геноцидної війни росії проти українського народу.

З огляду на важливість зазначеної теми науково-методичний відділ Державної бібліотеки України для юнацтва (ДБУ для юнацтва) провів всеукраїнське соціологічне опитування «Геноцид української нації: правда та поінформованість» до 90-х роковин Голодомору 1932–1933 років в Україні, що мало на меті з’ясувати ступінь поінформованості молоді про ці історичні факти.

Опитування проводили впродовж травня – вересня 2023 р. Респондентами  виступили користувачі ДБУ для юнацтва та інших бібліотек країни для юнацтва / молоді, зокрема, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Житомирської, Запорізької, Київської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Тернопільської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської областей та м. Києва.

Загалом було опитано 677 осіб, із них жіночої статі – 64,4%, чоловічої – 35,6%. За віковим критерієм респонденти розподілилися так: 14–18 років – 29,4%; 19–25 років – 32,2%; 26–35 років – 38,4%. За сферою діяльності: 16,1% учасників анкетування навчаються у школі, 15,4% – у коледжі, ліцеї; 19,8%  здобувають вищу освіту; 44,6% – молодь, що працює; 4,1% – тимчасово безробітні, молоді мами.

         З-поміж респондентів 91,8% погоджуються із твердженням, що Голодомор 1932–1933 рр. був геноцидом українського народу. Лише 3,5% опитаних не вважають так, а 4,7% не змогли відповісти на зазначене запитання (рис. 1).

Рис. 1. Розподіл відповідей на запитання «Чи був Голодомор 1932–1933 рр. геноцидом українського народу?»

Згідно з даними анкетування, причинами та обставинами приховування, перекручення, замовчування інформації про Голодомор 1932–1933 рр. в Україні у світовому політичному і науковому середовищі респонденти вважають:

• приховування від громадськості соціального лиха таких масштабів і наслідків – 22,4%;
• обмеження пересування людей: стосовно України – пряма блокада, а отже, і відсутність інформації – 9,2%;
• жорстку цензуру – від газет до приватних листів – 12%;
• замовлення матеріалів у закордонних ЗМІ, дезінформація про ситуацію в Україні у голодні роки – 7,3%;
• дискредитацію тих свідків, що розповідали про Голодомор за кордоном – 11%;
• кримінальне покарання громадян СРСР за згадки про голод – 8%;
• приховування, нищення та фальсифікацію первинних джерел: актів громадянського стану, даних перепису, архівних записів –16,8%;
• обмеження доступу до даних – 13% (рис. 2).

Рис. 2. Розподіл думок респондентів стосовно причин замовчування інформації щодо Голодомору у світовому політичному та науковому середовищі (%)

         Тему Голодомору 1932–1932 рр. тривалий час не висвітлювали в наукових виданнях не лише в Україні, а й за кордоном. Вона проривалася крізь цензурні заборони у 60-х рр. ХХ ст., її висвітлювали у своїх публікаціях і заявах дисиденти у Радянському Союзі: Євген Сверстюк, В’ячеслав Чорновіл, Микола Руденко та ін. Згідно з даними анкетування, переважна більшість респондентів – 78% – вважають, що тема Голодомору почала з’являтися у виданнях значно пізніше – у 1980-х роках ХХ ст.; 12,7% – у 1970-х рр. ХХ ст. і лише 9,3% опитаних – у 1960-х роках ХХ ст. (рис. 3).

Рис. 3. Розподіл відповідей респондентів щодо часового періоду, в якому розпочали публічно говорити про Голодомор в Україні 1932–1933 рр.

          Як показало опитування, 34% молоді дізналися про Голодомор 1932–1933 рр. від учителів. Серед інших джерел інформації також було названо: інтернет – 21,4%; реальні історії, спогади тих, що пережили Голодомор, – 20,3%; розповіді батьків – 15,8%; офіційні документи – 8,5%. Окрім цього, молодь зазначила, що зазначену інформацію дізналася з книг (рис. 4).

Рис. 4.  Джерела інформації молоді щодо подій в Україні у 1932–1933 рр. (%)

         Важливу роль відіграють зображальні засоби, зокрема памʼятники, які пов’язують минуле із сьогоденням, нагадуючи про Голодомор як одну з найтрагічніших сторінок в історії Української держави. Перший у світі пам’ятник жертвам Голодомору-геноциду 1932–1933 рр. в Україні відкрили 23 жовтня 1983 р. за кордоном – в Едмонтоні (провінція Альберта, Канада). Монумент у вигляді надірваного кола, що символізує навмисно розірваний життєвий цикл, спорудили з ініціативи Едмонтонського відділу Комітету українців Канади. Його автор – Людмила Темертя з Монреалю, мати якої пережила Голодомор. Учасникам анкетування було запропоновано відповісти на запитання, чи знають вони про цей памʼятник. Зʼясувалося, що, вказаний факт був відомий 32% респондентів (рис. 5).

Рис. 5.  Обізнаність молоді щодо першого пам’ятника, присвяченого вшануванню жертв Голодомору в Україні 1932–1933 рр.

         Загалом в Україні споруджено понад 7 100 меморіалів, пам’ятників та пам’ятних знаків, присвячених жертвам Голодомору. Такі пам’ятники чи інші пам’ятні знаки також установлено в понад 40 містах 15 країн світу.

Наступне запитання анкети стосувалося правового терміна «геноцид» і року, в якому його було вперше вжито щодо Голодомору в Україні.

Як «класичний приклад радянського геноциду, його найдовший і найширший експеримент русифікації, – винищення української нації» характеризував Голодомор 1932–1933 рр. Рафал (Рафаель) Лемкін. Видатний американський науковець-правник став першим із фахівців з міжнародного права, який визначив злочини сталінського комуністичного режиму проти українців як геноцид та проаналізував геноцид в Україні в контексті міжнародної конвенції. Складовими українського геноциду він вважав: знищення української інтелігенції, ліквідацію Української православної автокефальної церкви – «душі України», голодомор українського селянства – зберігача української культури, мови, традицій тощо [5].

Р. Лемкін, виступив у 1953 р. в нью-йоркському Мангеттен-центрі з промовою, в якій, зокрема, зазначив: «Це не просто масове вбивство. Це – геноцид, винищення не лише окремих осіб, але й культури і нації». Інформованими про зазначений факт виявилися 44,6% респондентів (рис. 6).

Рис. 6. Обізнаність молоді щодо дати оголошення Р. Лемкіним Голодомору в Україні 1932–1933 рр. геноцидом української нації

                 Як показало опитування, переважна більшість його учасників – 91,8% – вважають знищення та депортації українського цивільного населення впродовж 2014–2023 рр. інструментом здійснення геноциду в умовах російсько-української війни (рис. 7).

Рис. 7. Розподіл відповідей респондентів стосовно визнання знищення і депортації українського цивільного населення впродовж 2014–2023 рр.  інструментом здійснення геноциду в умовах російсько-української війни

         У 2023 р. ми відзначаємо 90-ті роковини Голодомору 1932–1933 рр. в Україні. До цієї дати було проведено різноманітні заходи на різних рівнях. Згідно з опитуванням, респонденти відвідували заходи до Дня пам’яті жертв Голодомору переважно у закладах середньої освіти – 45,6%, у бібліотеках для юнацтва / молоді – 40%, у закладах вищої освіти – 9,6%, у Національному музеї Голодомору-геноциду – 1,7% (рис. 8).

Рис. 8. Відвідування молоддю заходів до Дня пам’яті жертв Голодомору (%)

          Варто зазначити, що молодь активно читає книжки, в яких ідеться про життя людей під час Голодомору 1932–1933 рр. Серед творів на цю тему респонденти найчастіше називали такі, як: «Марія» Уласа Самчука, «Жовтий князь» Василя Барки, «Жнива скорботи. Радянська колективізація і голодомор» Роберта Конквеста, «Розколоте небо» Світлани Талан, «Чорна дошка» Наталки Доляк, «Червоний голод. Війна Сталіна проти України» Енн Епплбом, «Розрита могила. Голод 1932–1933 років у політиці, пам’яті та історії (1980-ті – 2000-ні)» Георгія Касьянова.

         Питання кількості людських втрат України від Голодомору 1932–1933 рр. досі залишається відкритим. Реальні цифри загиблих довго замовчували, дискусії щодо кількості жертв Голодомору тривають і нині. Саме тому в анкеті було запитання стосовно довіри до наявних даних. Аналіз відповідей показав, що довіряють доступній інформації та статистиці 58,6% респондентів, 37% – довіряють лише частково, а 4,4% – не довіряють узагалі (рис. 9).

Рис. 9. Рівень довіри молоді до наявної доступної інформації та статистики щодо Голодомору 1932–1933 рр.

         Політика комуністичного тоталітарного режиму на початку 1930-х рр. викликала опір українського народу. Історики зафіксували майже 4 тис. випадків масової непокори селян проти колективізації, політики оподаткування, фактичного державного пограбування, терору та насильства. Лідер комуністів  Йосиф Сталін вважав українських селян основою національного визвольного руху, тому завдав по них – як носіях української традиції, культури та мови – нищівного удару, організувавши Голодомор.

Згідно з даними опитування, 94,8% респондентів вбачають тотожність політики комуністичної партії у 1930-х рр. з тим, що відбувається нині на українських територіях, які є тимчасово окупованими росією (рис. 10).

Рис. 10.  Чи вбачає молодь тотожність подій 1932–1933 рр. з подіями російсько-української війни?

Зазначимо, що в анкеті було важливе запитання: «Чому, на Вашу думку, світ має визнати Голодомор 1932–1933 років та війну, яка триває з 2014 року, геноцидом української нації?». Основною думкою респондентів було те, що визнання світом вищезазначених фактів украй необхідне, оскільки це – насамперед установлення правди, історичної і правової справедливості.

Наостанок, учасників анкетування було запитано, яким чином слід інформувати про геноцид української нації наступні покоління? Респонденти зазначили, що дієвими способами для розуміння та збереження пам’яті про події, мету штучного голоду / Голодомору в Україні 1932–1933 рр. та нинішньої російсько-української війни, тобто фактичного знищення українського народу, є: оновлення навчальної літератури в закладах освіти, видання художніх творів про геноцид української нації; створення документальних кінострічок та художніх фільмів на основі реальних подій та розповідей очевидців; залучення молодого покоління до історичних проєктів; проведення інформаційних заходів у бібліотеках, школах, вишах. На думку опитаних, вищезазначені способи сприятимуть можливості вільного життя для наступних поколінь українців, їх розвитку та розумінню цінності свободи.

         Отже, результати всеукраїнського соціологічного опитування «Геноцид української нації: правда та поінформованість» показали, що сучасна молодь володіє загальною інформацією щодо мотивів, наслідків Голодомору-геноциду 1932–1933 рр. Основним джерелом інформації про ці події є заклади середньої освіти. Українська молодь відвідує заходи, організовані до Дня пам’яті жертв Голодомору, у закладах середньої освіти та бібліотеках для юнацтва / молоді. Вона цінує власну свободу, незалежність України, адже не лише теоретично знайома із жорстокістю Голодомору-геноциду 1932–1933 рр., а й живе в умовах війни, в якій росія продовжує знищувати український народ. Молоді люди розуміють важливість знання правдивої інформації про події, котрі впливають на збереження української нації.

Бібліотеки для юнацтва / молоді можуть організовувати потужну інформаційну підтримку своїх користувачів з метою донесення до них історичної правди про Голодомор-геноцид українського народу за допомогою документальних матеріалів, сучасних історичних книг, розвідок, проведення різноманітних заходів.

 Список використаних джерел

1. Про встановлення Дня пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій [Електронний ресурс]  : Указ Президента України від 26 листоп. 1998 р. № 1310/98 // Президент України Володимир Зеленський. Офіційне інтернет-представництво : [сайт]. – Текст. дані. –  Режим доступу: https://www.president.gov.ua/documents/131098-5115 (дата звернення: 23.10.2023).
2. Про Голодомор 1932–1933 років в Україні [Електронний ресурс] : Закон України : станом на 28 листоп. 2006 р. // Верховна Рада України. Законодавство України : [сайт]. – Текст. дані. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/376-16#Text (дата звернення: 23.10.2023).
3. Голодомор не зламав. Памʼяті жертв геноциду Українського народу [Електронний ресурс] // Український інститут національної пам’яті : [сайт]. – Текст. дані. – Режим доступу: https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/vchytelyam/metodychni-rekomendaciyi/golodomor-ne-zlamav-pamyati-zhertv-genocydu-ukrayinskogo-narodu (дата звернення: 23.10.2023).
4. 90 років потому: парламенти 28 країн визнали Голодомор геноцидом українців [Електронний ресурс] // Укрінформ : мультимедійна платформа іномовлення України : [сайт]. – Текст. і граф. дані. – 30 листоп. 2023 р. – Режим доступу: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3742975-90-rokiv-potomu-parlamenti-28-krain-viznali-golodomor-genocidom-ukrainciv.html (дата звернення: 23.10.2023).
5. Лемкін Р. Радянський геноцид в Україні: (стаття 28 мовами) [Електронний ресурс] / Рафаель Лемкін ; ред. Роман Сербин ; упоряд. Олеся Стасюк ; Міжнар. благод. фонд «Україна 3000». – Київ : Майстерня книги, 2009. – 208 с. – Режим доступу: http://history.org.ua/LiberUA/978-966-2260-15-1/978-966-2260-15-1.pdf (дата звернення: 26.10.2023).