Увійти
Друзі бібліотеки
Попередні результати Всеукраїнського соціологічного опитування
«Геноцид української нації: правда та поінформованість»
(90-ті роковини Голодомору 1932–1933 років в Україні)
Підготувала:
Наталія Паянок,
провідна бібліотекарка
науково-методичного відділу,
соціолог ДБУ для юнацтва
Голодомор – це геноцид української нації, вчинений в 1932-1933 роках.
Він був скоєний керівництвом радянського союзу, щоб упокорити українців,
остаточно ліквідувати український спротив режиму та спроби побудови
самостійної, незалежної від москви Української Держави.
Законом України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», у 2006 році
Голодомор визнано геноцидом українського народу. У 2010 році постановою
Апеляційного суду м. Києва доведено геноцидний характер Голодомору, намір
Сталіна, Молотова, Кагановича, Постишева, Чубаря, Хатаєвича, Косіора
знищити частину української нації. Під час вчинення особливо
тяжкого злочину геноциду в 1932–1933 рр. комуністичний тоталітарний режим
знищив мільйони. За посиланням: https://holodomormuseum.org.ua/istoriiaholodomoru/
15 грудня 2022 року Європарламент визнав Голодомор геноцидом
українського народу. Станом на 2022 рік, Голодомор 1932–1933 років
геноцидом українського народу визнали парламенти 23 країн світу. У квітні
2022 року палата депутатів парламенти Чехії та Бразилії визнали Голодомор
актом геноциду. Напередодні 90-х роковин пам’яті жертв Голодомору, ще три
країни прийняли відповідні документи. Відповідну резолюцію прийняв
парламент Німеччини.
Визнання Голодомору геноцидом – це, насамперед, встановлення правди,
історичної й правової справедливості. Це визнання і засудження на світовому
рівні факту того, що російський комуністичний тоталітарний режим
цілеспрямовано здійснив найбільший злочин – геноцид української нації.
«Перший удар спрямований на інтелігенцію – мозок нації, щоб
паралізувати решту організму»;
«Поряд з атакою на інтелігенцію ішов наступ на церкву,
священників і церковну ієрархію – «душу» України»;
«Третє вістря радянської атаки було спрямоване проти фермерів
– великої маси незалежних селян, зберігачів традицій, фольклору і
музики, національної мови та літератури, національного духу України.
Зброя, яку вживали проти них, є, мабуть, найстрашнішою з усіх –
виморювання голодом»;
«Четвертим кроком у тому процесі стала фрагментація
українського народу шляхом поселення в Україні чужинців і водночас
розпорошення українців по цілій Східній Європі. Таким чином була б
знищена етнічна єдність та перемішані нації»
Рафал Лемкін,
польський та американський науковець-правник єврейського
походження, фундатор дослідження геноциду
Науково-методичний відділ Державної бібліотеки України для юнацтва
проводить онлайн-опитування «Геноцид української нації: правда та
поінформованість», що має на меті з’ясувати ступінь поінформованості молоді
про події 1932-1933 років в Україні.
У опитуванні взяли участь 231 респондент, з них 73,6 % жіночої та 26,4 %
чоловічої статі.
Із твердженням, що Голодомор 1932-1933 років був геноцидом
українського народу беззаперечно погодилися 98 % респондентів.
На думку молоді, причинами та обставинами приховування,
перекручення і замовчування інформації про Голодомор у світовому
політичному і науковому середовищі, насамперед, було:
- приховування від громадськості соціального лиха таких масштабів і
наслідків – 76,3 %; - кримінальне покарання громадян срср за згадки про голод; приховування,
нищення та фальсифікація первинних джерел: актів громадянського
стану, даних перепису, архівних записів – 62 %; - обмеження доступу до даних – 49 %;
- жорстка цензура – від газет до приватних листів – 47 %.
За результатами опитування більшість респондентів вважають, що тема
Голодомору почала прориватися крізь цензурні бар’єри з 80-х років ХХ ст.
Щодо джерел, з яких молодь дізналася про Голодомор 1932-1933 років:
- від учителів – 69,3 %;
- реальні історії та розповіді очевидців Голодомору – 51,5 %;
- мережа Інтернет – 46,8 %;
- від батьків – 42 %;
- офіційні документи – 19,5 %.
Відомо, що перший у світі пам’ятник жертвам Голодомору-геноциду
1932-1933 років в Україні відкрили 23 жовтня 1983 року за кордоном – в
Едмонтоні (провінція Альберта, Канада). Монумент у вигляді надірваного кола,
яке символізує навмисно розірваний життєвий цикл, спорудили за ініціативи
Едмонтонського відділу Комітету українців Канади. Автор – Людмила Темертя
з Монреалю, мати якої пережила Голодомор. Із зазначеною інформацією
ознайомлені 38,5 % опитаних.
Рафал (Рафае
Рафал (Рафаель) Лемкін – польсько-американський юрист єврейського
походження, автор правового терміну «геноцид» у своєму виступі в нью-
йоркському Мангеттен-центрі наголошував, що: «Це не просто масове
вбивство. Це – геноцид, винищення не лише окремих осіб, але й культури і
нації!» На думку респондентів це відбулось у:
На питання “Чи вважаєте Ви знищення і депортації українського
цивільного населення впродовж 2014-2023 років інструментом здійснення
геноциду в умовах російсько-української війни?” 92,6 % респондентів
погоджуються з цим фактом.
Наявній і доступній інформації та статистиці щодо Голодомору
1932–1933 років наразі довіряє 56,7 % респондентів, проте 42 % довіряють
лише частково.
«Комуністичний тоталітарний режим насаджував українцям нові звичаї,
нові обряди, водночас змушував відрікатися від минулого, забути своє
походження; відбулося згортання українізації». 90 % молоді вбачають
тотожність з тим, що відбувається на українських територіях,
тимчасово окупованих росією.
«Чому, на Вашу думку, світ має визнати Голодомор 1932–1933 років
та війну, яка триває з 2014 року геноцидом української нації?» Наведено
висловлювання респондентів, котрі є узагальнюючими відповідями на
запитання.
- «Геноцид українського народу триває з утворення радянського союзу,
росіяни не визнають українців як окрему націю, якщо у світі це не
визнають, геноцид продовжуватиметься до останнього українця»; - «Це дасть можливість, ще у більшій кількості іноземців дізнатися
правдиву інформацію про події, що відбувалися/відбуваються в Україні
насправді, тим самим зазначити, що цивілізований світ засуджує
геноцид українського народу»; - «Щоб таке більше ніколи не повторилось, покарати винних, і щоб всі
знали, що за злочини буде покарання».
Згідно з соціологічним опитуванням, респонденти зазначили власні
думки щодо способів, засобів інформування про правдиві факти щодо
геноциду української нації наступним поколінням (узагальнено):
- «Потрібно робити багато історичних проєктів, які спонукатимуть
суспільство до вивчення минулого своєї країни, щоб воно назавжди
пам’ятало, що пережили минулі покоління»; - «Є правдиві розповіді очевидців, на які можна спиратися та можна
поширювати серед наступних поколінь»; - «Проводити різні масові заходи для молоді, де висвітлювати ці події»;
- «Книги, мережа Інтернет, спогади рідних, які передаються із покоління в
покоління, бібліотеки, музеї»; - «Постійно оновлюватити простір для правдивої оповіді про Голодомор-
геноцид українського народу: доповнювати документальними
підтвердженнями, сучасними книгами істориків, фактами, спогадами та
свідченнями свідків тих трагічних років».
