Її енергія, завзятість, бажання допомагати людям, жага до змін і наполегливість у досягненні поставленої мети не тільки вражають, а й надихають. Здається, все, за що вона береться, до чого торкається її розум і душа приречені на успіх.
Знайомтесь: менеджерка за освітою, громадська активістка, режисерка дитячих короткометражних фільмів, соціальних роликів і телепередач, керівниця та сценаристка проєкту телепрограми «Теревеньки», співавторка програми «Взаємно відверті», засновниця молодіжного видання «Repost», помічниця заступника міського голови Івано-Франківської міської ради Мар’яна Циганин.
Пані Мар’яно, скільки проєктів Ви започаткували, з якими працюєте зараз? Який вважаєте найуспішнішим?
За 10 років офіційної громадської роботи я започаткувала понад сотню різних інформаційних, навчальних, телевізійних, спортивних, соціальних і благодійних проєктів. Деякі з них були разовими, а деякі – сталими проєктами на тривалий час. Щодо успішності проєктів мені важко відповісти, бо всі вони різні, хоча більшість із них об’єднує дещо спільне – це залучення до їх розробки і реалізації молоді з метою профорієнтації, а також до процесу волонтерства. Думаю, проєкт можна вважати успішним, якщо досягнуті поставлені цілі. За таким критерієм 80-85% моїх проєктів можна вважати успішними. А ще для мене показником успішності є формування сталої і міцної команди, яка згодом може реалізувати будь-який амбітний задум і творити неймовірно хороші заходи. Я допомогла заснувати понад 10 громадських організацій і в деяких із них є активним членом команди.
Із сталих проєктів, які реалізовуються і нині:
- молодіжний телепроєкт «Теревеньки», який реалізовується ГО «Віолла» (в якій я голова) та Івано-Франківським обласним телеканалом «РАІ»,
- всеукраїнський молодіжний журнал «Repost», який я заснувала і він діє від ГО «Консалтингові технології» за підтримки Департаменту молодіжної політики і спорту Івано-Франківської міської ради, https://www.facebook.com/repostjournal;
- молодіжний квест «Інтелект-крос», який вже став традиційним молодіжним заходом до Дня створення міста та реалізовується ГО «Консалтингові технології», https://www.facebook.com/groups/759145520879203;
- благодійна акція «Давайте творити добро разом», яка реалізовується вже 4-й рік постіль (збір продуктів харчування молоддю для одиноких людей похилого віку);
- пишаюся, що з друзями започаткували проєкт «Наставництво на Прикарпатті», бо майже пів сотні дітей з інтернатних закладів отримали підтримку і дружбу вже тривалістю в кілька років, https://www.facebook.com/mentors.if;
- започаткувала і координую наукові пікніки на Прикарпатті, https://www.facebook.com/groups/scientificpicnicif, які окрім м. Івано-Франківська, відбувалися в м.Богородчанах та Дзвиняцькій ОТГ;
- телепроєкт «Взаємно відверті» – про людей, які пережили неймовірні складнощі у житті, але не зламалися, а стали ще більш активними і успішними. Його реалізовую із подругою і колегою Лілією Прокоп’юк https://www.facebook.com/vzayemnovidverti.
- Започаткувала й ряд інших проєктів.
Ваш проєкт молодіжне видання «Repost» офіційно переміг у конкурсі «Кращі практики місцевого самоврядування» у 2019 році, його названо кращою практикою залучення молоді до місцевого економічного розвитку. Як зародився задум створювати молодіжний журнал? І який шлях Ви пройшли від ідеї до її втілення? Чи є відмінності між ними? Є щось, що не вдалося? Розкажіть про творців журналу.
Так, кожне визнання, перемога у конкурсі чи отримання звання є цінними для всієї команди проєкту, адже це означає, що всі старання не є марними. Задум створити журнал був давно, але не чітким, без бачення цільової аудиторії, ключових ознак, формування і роботи команди. В 2016 році мене запросили на кілька місяців попрацювати головним редактором одного глянцю, доки знайдуть працівника на повну зайнятість (я вже тоді працювала на телебаченні ведучою і керівником телепроєктів). Це був перший крок, який допоміг окреслити ціль чіткіше. В той же час пройшла тренінг від Британської ради і зрозуміла, що у нашій області відсутній інформаційний ресурс для молоді, який би і контент цікавий подавав, і можливість здобути перший професійний досвід у сфері ЗМІ. І завершальним етапом стало спілкування за чашкою чаю із моїми друзями і наставниками Юлією та Володимиром Бондарами, які дали «чарівного копняка» і розкритикували усі мої страхи та «стоп-сигнали» (сміється).
Оскільки я вирішила, що одна із ключових місій проєкту – створення можливостей для творчого і професійного розвитку, дала можливість спробувати себе усім бажаючим. Так у нас створилася команда і першими її учасниками стали головний редактор Тетяна Мельник, журналісти Тетяна Слюсарчук і Галина Бородайкевич. Ці люди й досі в команді, і я пишаюся їхнім розвитком та досягненнями, тим, як вони виросли професійно, випрацювали свій власний стиль, підхід до роботи і досягають майже будь-яких цілей щодо контенту та респондентів (навіть заздрять досвідчені журналісти з успішних комерційних глянців). Також нам пощастило знайти прекрасних дизайнера, літредакторів і перекладача на англійську мову. Повернуся до старту, адже тоді нам допомагали багато людей: Саша Шиманко безкоштовно створив логотип, Віктор Лесик благодійно допомагав із фото перших обкладинок та розробкою сайту, Оля Мельникова, Анатолій Середюк, Віталій Матешко і Руслан Марцінків – представники міської ради, які підтримали проєкт на старті і досі він існує завдяки фінансуванню з міського бюджету. Основні витрати – це друк. Команда й зараз працює без заробітної плати. Але щоб досягнути поставлених на старті цілей, ми плануємо в майбутньому переходити у більш комерційний формат, щоб команда отримувала гідну оплату і могла більше часу присвячувати нашому журналу. Чого ще не вдалося зробити, то це відео-контенту. В нас були плани знімати цікаві відео-проєкти, але дві членкині команди зараз бавлять немовлят вдома (ахаххаха, і я одна із них). Як тільки повернемося в звичне активне русло, розпочнемо пошуки операторів та монтажерів.
«Repost» відрізняється креативним дизайнерським оформленням, різноманітністю тем, динамічністю подачі матеріалів. Та, найголовніше, – наповнений цікавим контентом. Як шукаєте героїв своїх історій? Що творців команди робить командою?
З гордістю відповім, що не знаю повної відповіді на це запитання. Все, що ви похвалили, – це заслуга команди. Перед стартом роботи над номером ми обговорюємо ідеї з редакторською радою, після чого з усією командою, але це більше не як деталізований план, а ключові моменти: тема опитування, кого хочемо запросити з відомих людей, ТОП-статті, обговорення пропозицій. А після виходу номера на презентації чи після неї підбиваємо підсумки. В процесі творення номера я мало включена, бо цілком довіряю команді і маю час зайнятися тими завданнями, які лежать на засновнику будь-якої справи – стратегічні питання розширення проєкту, здобуття визнання, налагодження партнерських стосунків з іншими організаціями із спільною цільовою аудиторією тощо. Це я трішки привідкрила завісу менеджменту. Хоча вважаю, що командою нас всіх роблять спільні цінності, місії проєкту та віра у реалістичність наших мрій (і ваших в тому числі).
Ви розповідаєте про успішних людей, про тих, хто змінюють цей світ на краще, а також про тих, хто не зламавшись, протистоять життєвим обставинам, що й зробило їх сильнішими. Ви доводите людям, що вихід завжди є, треба тільки мати сміливість його шукати. Що стало поштовхом до збирання мотивуючих історій?
Особистий досвід. Це і мій життєвий шлях з різними труднощами та перемогами, а також і виклики, з якими допомагаю справлятися своїм друзям.
Започаткований в Івано-Франківську, журнал перетворився на всеукраїнський. Яка політика поширення журналу, кого б Ви хотіли бачити його читачами? Які плани щодо популяризації видання – географія, аудиторія?
Справді перший номер вийшов лише для молоді Івано-Франківська, і планів поширювати журнал на всю Україну навіть не було. Ми всі розуміли, що новачки у цій сфері, і фокусувалися на навчанні та творенні якісного контенту. Але нам почали писати молодіжні лідери з різних міст (керівники молодіжних центрів, молодіжних бібліотек, департаментів і управлінь, громадських рад) і просили прислати примірник. Тому ми офіційно зареєстрували журнал як всеукраїнський ЗМІ, і вже з 2-го номера географія поширення почала розширюватися. На даний час всі організації, які працюють з молоддю, можуть отримати до 10-ти примірників абсолютно безкоштовно, оплативши лише вартість доставки.
Де можна почитати або взяти примірник? Це можна дізнатися на карті поширення видання, яка є на сайті https://repost.in.ua/ . Там є і електронна версія журналу. Як тільки виходить друкований номер, на сайті публікується онлайн-версія попереднього.
Нині тираж журналу становить 1000 примірників. Чи плануєте збільшення тиражу і частоти виходу журналу? Що для цього потрібно?
Ми б хотіли збільшити тираж, на сьогодні вся тисяча примірників розходиться. Для цього потрібні кошти, тому плануємо шукати партнера, який або готовий стати меценатом і підтримати наш проєкт, або ж цікавиться рекламою серед молодіжної аудиторії всієї України.
У чому, на Вашу думку, унікальність журналу «Repost»? Яким бачите його майбутнє?
Думаю, що ваше перше питання варто поставити нашим читачам. Для нас він унікальний тому, що проіснував вже з 2017 року, і хоч нам всі пророчили закриття після 2-го номера, ми досі активно розвиваємося. Майбутнє? Мітимо на звання міжнародного проєкту і кузні якісних молодих журналістів.
Пані Мар’яно, яка Ваша найголовніша мотивація, що Вами рухає в житті? Ваше життєве кредо?
Це дуже глибоке і важливе запитання, яке на старті діяльності має поставити собі кожна людина. На шляху стільки перепон і труднощів, що якщо не розібратися із своєю мотивацією, крах і розчарування стануть супутниками життя. Моє життєве кредо: «Життя прекрасне, просто треба читати Інструкцію». Не знаю як ви, але я зізнаюся, що мене в житті цікавлять радість від перемог, насолода процесом реалізації якоїсь ідеї, спілкування з цікавими людьми, де можливі фінансова винагорода, визнання моїх старань і похвала, і щоб батьки, чоловік і сім’я мною пишалися. Якщо це все буде, я буду неймовірно рада. Але якщо не буде – я не розчаруюся і не опущу руки. Бо глибинна моя мотивація – віддати борг… Колись давно я дивилася в очі смерті, в ті секунди, які могли стати моїми останніми, я подумки попрощалася із батьками і пообіцяла Богу, що якщо Він залишить мене тут, я докладатиму зусиль, щоб зрозуміти свої таланти, реалізувати їх та догодити Йому, аби при зустрічі після смерті могти сказати: «Дякую, я наситилася життям, воно було неймовірним і щасливим». Всі, хто знають і були свідками цієї ситуації, кажуть, що то було або чудо, або неймовірне везіння, що я не просто залишилася живою, але й без інвалідності. Відтоді я пробую в житті все, що мені цікаво і несе користь. Започаткувати журнал – це капець як старашно і відповідально, проте неймовірно цікаво і корисно. Я нагадую собі, що маю не просто прожити дні, а й «заплатити відсотки».
За плечима 10 років натхнення, задумів і здійснених мрій… Якою Ви хотіли б бачити Мар’яну Циганин через наступні 10 років? В якій царині, можливо, несподіваній для себе, мрієте проявити себе в майбутньому?
Ого, ну і питання у вас (сміється). Кожне змушує серйозно задуматися, аналізувати… Ех, мабуть, розкрию вам частину своїх життєвих карт. Через 10 років я бачу себе мамою трьох дітей, бізнес-леді (бізнес у кількох різних сферах) або політичною діячкою, викладачкою у престижному університеті, авторкою серії жіночих романів. Щодо царини, нової для мене, – це написання книг. Давно мрію, але ніяк не вистачає часу. Знову хтось має дати мені «чарівного копняка» (сміється).
Пані Мар’яно, спасибі за Вашу щирість і відвертість!
Мотивуйте, дивуйте, надихайте й надалі!
З Мар’яною Циганин спілкувалася Тетяна Тарасюк
Журнал «Repost» читайте в Державній бібліотеці України для юнацтва