Державна бібліотека України для юнацтва
Про нас у пресі - 2006

Анонси
Новини
страница о насБібліотеки для юнацтва

страница о насПро бібліотеку

Історія
Міссія

Правила бібліотеки
Керівництво
Тендер
Про нас у прессі
Як нас знайти
Звітуємо перед читачами
Вакансії

Послуги бібліотеки
Фонд бібліотеки
Віртуальна довідка
Обговорюємо книгу
Фахівцям
Спонсори і партнери

Державна бібліотека України для юнацтва: фахівцеві
Читання
Мені є що сказати! (творчість)
Щоб пам'ятати: історія України
Здоровий спосіб життя
Суспільство
Відкриття
Інформаційна культура
Нетикет: культура мережевого спілкування


Встанови наш банер!
 Державна бібліотека України для юнацтва

<a href="http://www.4uth.gov.ua/" target="_blank"><img src =”http://www.4uth.gov.ua
/images/4uth_gif.gif” alt="Державна бібліотека України для юнацтва" width="88" height="31" border="0"></a>

Ирина АНДРЕЙЧУК,
журналист

О Литве с любовью

Так называлась выставка Общества литовцев Украины. Так уж вышло, что ее открытие совпало с выходом книги литовских сказок на украинском языке.
Посетители с интересом разглядывали ностальгические работы профессиональных художников и юных литовцев, посещающих воскресные школы во Львове. Улочки старого Вильнюса, который у каждого свой, рыцари, замки, графика, фотографии - все это вместилось в небольшом выставочном зале Государственной библиотеки для юношества.

Среди присутствующих было немало молодежи, но без национальных костюмов. Зато женщины (предназначение слабой половины любой нации - хранить традиции) предпочли именно литовские костюмы. Их орнаменты и цветные ленточки на головных уборах, клетчатые юбки очень напоминали украинские...

Раньше Прибалтику с гордостью называли "нашей заграницей", поэтому интересно было смотреть на литовцев, прижившихся у нас. Мое любопытство сменялось смешанными чувствами: родства с литовцами и стыда за то, что нашим уважаемым братьям нашлось место для выставки лишь в этом хоть и очень гостеприимном, но маленьком зале. Почему-то вспомнилось из книги по истории, что Литовское княжество очень толерантно относилось к украинцам в составе своего государства, в отличие от Российской империи. Факт: литовский князь Альгердас (Ольгерд) в 1362 году с помощью хана Мамая завоевал Киев, но после монгольского ига его армию, во многом состоявшую из украинцев, население Украины... приветствовало. Во время своего владычества литовская верхушка общалась с местными на украинском языке, не вмешивалась в их духовную жизнь.

Но сейчас другое время. Чтобы не смотреть в зеркало "заднего вида", и существуют такие акции. Видишь на выставке очень разные картины и понимаешь, что нет и двух одинаковых литовцев. Как двух одинаковых и идеальных украинцев. Вот тут наступает разочарование: где теперь наша заграница? А вот где. Мы сами себе должны быть заграницей. Харизма иностранцев - не столько в непохожести, сколько в трезвом восприятии происходящего, в отсутствии панибратства. В умении ценить хорошее отношение, не принимая его за должное.

По результатам переписи в Украине живут более семи тысяч литовцев. Среди них сосланные после войны из Литвы в Сибирь без права возвращения на родину, которые в ссылке создали семьи, встретив украинскую половинку. Некоторые оставили родную землю, поженившись уже в наше время. Не знаю, как живется каждому из литовцев в Украине. Хочу, чтобы - не хуже, чем украинцам при Ольгерде.

Киевские ведомости. - 2006. - 24 ноября (№ 254). - (http://www.kv.com.ua/archive/4500/culture/4562.html)

Автор: Любов ТИЧЕНКО

Грузинські дороги юної стриянки

Цьогорічне літо юній стриянці Марії Фалин запам'ятається, мабуть, на все життя. До сьогодні її переповнюють враження від неординарної, цікавої подорожі до Грузії. Як учениця середньої школи № 2 опинилася так далеко від рідної домівки, причому, без батьків? Усе пояснюється доволі просто. І в той-же час шлях до Грузи для Марії був непростий. Утім, про це краще розкаже сама М. Фалин.

— Якось вчитель історії нашої школи Леся Прокопівна Чухно, — розповіла дівчина, запропонувала мені взяти участь у міжнародному конкурсі-вікторині "Що я знаю про Грузію?", присвяченому Року України в Грузії. Безпосередніми органі заторами цього конкурсу були Державна бібліотека для дітей та юнацтва, дитячий журнал "Вулик", Академія духовної єдності народів світу. А з грузинської сторони — фонд "Вундеркінд" та місцева учнівська газета. Проконсультувавши мене з окремих питань конкурсу, Леся Прокопівна побажала успіху. Як зізналася Марія, сподіватися тоді на перемогу було важко. "Страху наганяв" той факт, що учасниками конкурсу були школярі віком 14-17 років з усіх куточків України. З них належало вибрати лише шістьох переможців. Не деталізуватиму всіх переживань і хвилювань стриянки. Але попри все, вона ретельно готувалася до конкурсу. Потім очікування результатів. Невдовзі на адресу ЗОШ №2 для Марії Фалин надійшов лист із Києва. "Юний друже! відкривши конверт, прочитала дівчина. Прийміть наші найщиріші вітання з перемогою у міжнародному конкурсі- вікторині "Що я знаю про Грузію?" Саме Вам випала нагода завітати до сонячної Грузії...". Не передати сло вами почуттів, що переповнювали Марію.
Уже в Києві, перед самим відльотом до Тбілісі, стриянка познайомилася з іншими
переможцями конкурсу". Це були також старшокласники: троє хлопців зі Львівщини (двоє—львів'яни, а один—з Радехівського району) та двоє дівчат з Києва. Дітей супроводжували методист Державної бібліотеки для дітей та юнацтва Любов Драпалюк і журналіст Ірина Андрійчук.
Знайомство з Грузією тривало впродовж трьох днів. Програма перебування школярів у цій країні була чітко спланованою, починаючи із зустрічі їх у тбіліському аеропорту і до відльоту в Україну.
— Першого дня, — розповіла Марія Фалин, — ми побували у древній столиці цієї країни Мцхеті та оглянули храм Светіцховелі. Він збудований у IV столітті нашої ери. Унікальність його ще й у тому, що тут знаходиться частинка хреста, на якому був розп'ятий наш Спаситель, та хітон Ісуса Христа.
Наступного дня зустрічалися із головою парламенту Ніно Бурджанадзе. Великою честю для нас було побувати на засіданні парламенту, де нас гучними оплесками, стоячи, вітав увесь зал, всі депутати. Ніно Бурджанадзе ми вручили українські сувеніри, а вона, радо привітавши, подарувала кожному книгу про Грузію зі своїм дарчим написом. А згодом була екскурсія до золотого фонду музею мистецтв Грузії. Тут мали змогу побачити унікальні древні золоті прикраси, ікони, хрести. До речі, фотографувати ці експонати заборонено.
Не менш цікавою була екскурсія у музей грошей Грузинського національного банку. Тут представлені грузинські монети від найдавніших часів до сьогодення. Дуже радо вітав нас президент національного банку Роман Гоцірідзе, подарував кожному банківські монети Грузії, книги про історію грузинських грошей і про сам музей.
Незабутньою була і зустріч з грузинськими школярами, церемонія нагородження. Кожному з гостей подарували книги про Грузію, листівки з краєвидами цієї країни, вручили дипломи (до речі, текст у них грузинською мовою). На церемонії нагородження був присутній посол України в Грузії Микола Спис. Свято продовжилося концертом. Тут були присутні переможці грузинського конкурсу "Що я знаю про Україну?". їх також було шестеро. Вони напередодні приїзду наших школярів до Грузії повернулися з Києва. "Напрочуд цікаво було спілкуватися зі своїми грузинськими ровесниками, — каже Марія. — Зрозуміло, що основною темою розмови було шкільне життя".
Українські школярі здійснили екскурсію в гіантеон письменників та громадських діячів Мтацмінда. Це місце, де поховані знані люди, зокрема перший президент Грузії, російський письменник Грибоєдов та ін. Після цього були ще відвідини храму Самеба, пам'ятника архітектури неймовірної краси.
"Приємні спогади, вражаючий смак грузинських національних страв, гостинний прийом — усе це надовго залишиться у моїй пам'яті", — зазначила М. Фалин.
Участь у названому вище конкурсі — вікторині для неї не перша. Два роки тому Марія була учасницею 33-го Міжнародного молодіжного конкурсу епістолярного жанру "Пишу тобі про те, як молодь може допомогти у боротьбі з бідністю", зайняла перше місце. Як зазначали члени журі, її твір вирізнявся повнотою висвітлення теми, власними думками щодо ролі й можливостей молодого покоління у боротьбі з бідністю. А минулого навчального року 3 ініціативи всеукраїнської асоціації викладачів історії та суспільних дисциплін "Нова доба" відбувся V всеукраїнський конкурс учнівських пошукових робіт "Слідами історії" на тему "Молодь в історії. Молодь сьогодні". М. Фалин вирішила спробувати свої сили, і знову допомагала їй у цьому вчитель історії Л. П. Чухно. Марія отримала сертифікат про успішну участь у конкурсі.
Хтось із відомих людей сказав: успіх — це лише 10 відсотків таланту, а 90 відсотків — наполеглива, копітка праця. Так воно і є насправді. Поталанило Марії лише в тому, що поруч була Л. П. Чухно, яка стала для неї справжнім наставником, консультантом. Віримо, що завдяки своїй наполегливості, працелюбності М. Фалин стане переможницею ще не одного престижного конкурсу. Хто шукає — завжди знаходить.

Газета „Гомін Волі”, 7 жовтня 2006 (м. Стрий)

Автор: Ирина АНДРЕЙЧУК

Лига детских наций

Столичная молодежь, представляющая различные национальные диаспоры, соревновалась в начале зимы на знание украинского и родного языков.
КОНКУРС основала и восьмой год исправно проводит Любовь Драпалюк, заместитель директора Государственной библиотеки для юношества. Призы отличившимся обеспечивает городское управление по делам национальностей и миграции. Жюри довелось оценивать выступления на более чем десяти языках.
Пожелавшие принять участие в конкурсе (о нем заранее оповестили сайт библиотеки и радио) выполняли домашнее задание. Конкурсантам нужно было подобрать на своем и на украинском похожие по смыслу поговорки и выучить на обоих языках литературный отрывок. Главный критерий в оценке выступлений на национальном языке — артистизм. Каждый участник хотел как можно выразительнее продекламировать стихотворение на родном языке. Затем настало время для проверки на знание языка универсального — то бишь танцев. Конкурс плавно перетекал в концерт. Яркие национальные костюмы по красоте поспорили бы с самым модным дефиле. Подростки, почитающие свои корни, перезнакомились и пообещали ходить друг к другу в гости. За короткое время они успели недолго пообщаться, но при этом- многое сказать друг другу. А победителями, кстати, стали русская, армянин и гречанка.

Киевские ведомости, 9 декабря 2006

Автор: Ирина Андрейчук

Что мы узнали о царе Тамаре

КАК ТЕПЛО встречали делегацию из шести украинских школьников на заседании грузинского парламента! Его председатель Нино Бурджанадзе с трибуны приветствовала' сельского хлопчика Володю Федыну, одного из победителей конкурса «Что я знаю о Грузии». Это интеллектуальное состязание с нашей стороны организовали Государственная библиотека для юношества, детский журнал «Вулик» и Академия духовного единства народов мира. С грузинской — фонд «Вундеркинд» и местная ученическая газета. Президент нацбанка Роман Гоциридзе подарил гостям ценные сувениры. Поздравить детей в шикарный Зеркальный зал Воронцовского дворца, ныне — Дворца учащихся, пришел посол Украины в Грузии Николай Спис.
«Дружат с теми, кого знают», — улыбаясь заметил посол. Дружелюбие особо проявляется на главной улице Тбилиси — проспекте Шота Руставели, где, как говорят, обязательно встретишь знакомого. И тогда только приветствием «Гамарджоба!» не обойдешься: последние новости узнаешь тут же. Лучше, конечно, знать грузинский. Некоторые городские старожилы со времен Союза еще помнят русский, но с молодежью все чаще приходится общаться по-английски.
В архитектуре и декоративном искусстве — национальный колорит и суровая простота. На огромный собор Троицы собирали средства более десяти лет, пожертвования шли отовсюду. У невысоких кирпичных домов — обязательные изящные деревянные балкончики с навесами (жара потому что). Раньше на них вывешивали ковры, демонстрируя таким образом уровень благосостояния хозяина. Среди орнаментов в деталях зодчества, одежде, утвари, чашах преобладает «бесконечник». А еще стилизованная виноградная лоза, символика гор — зигзаги, очень распространены свастики, например, на современных «копейках» монетах-тетриях, головных уборах, сумках и кошельках из строго
расшитого грубого холста.

Народные танцы у мужчин (ох уж эти прыжки на подогнутых пальчиках! Весьма болезненно!) изначально призваны воспитать характер стойкий и саморегулируемый, научить двигаться точно и быстро в горах.
Интересно, что Пантеоном здесь зовется кладбище писателей и общественных деятелей. Первый президент Грузии, похороненный тут, считается в народе святым. Царь Тамара (грузины утверждают, что неправильно говорить «царица») — недавно была канонизирована.
Из пятимиллионного населения страны в Тбилиси, растянутом вдоль гор на 42 километра и на 9 километров вширь, сконцентрировано около миллиона жителей. Сосредоточенность населения на одном клочке земли поражает. Но это характерно для здешних мест.
В старой столице Мцхета есть храм Светицховели — на фундаменте первого христианского храма Грузии IV века н. э. В нем хранятся часть креста, на котором был распят Христос, и животворный хитон Спасителя. Хитон сотворила мать Мария, и он «рос» вместе с сыном Божьим. Об этом рассказал молодой служитель храма Мамука. В этом месте до недавних пор текло миро, пока не началась очередная война. Страна через которую по Кавказскому хребту проходил торговый Шелковый путь, всегда была лакомым куском для персов, иранцев, россиян. Грузия не воевала за свою долгую историю всего сто лет. Остальное время приходилось сражаться за свою независимость. Это во многом определило натуру грузин: правдолюбивую, религиозную, свято чтящую прошлое. Тут уважают традиции других народов. В Тбилиси есть русская православная церковь, синагога. А мечеть, где мирно и одновременно молятся шииты и суниты, — единственная в мире.

По преданию, христианство принесла в Грузию 14-летняя Нино. Связав своими волосами две виноградных ветви, она сделала крест. Он у здешних христиан — в память о том событии — именно такой своеобразной формы: горизонтальная перекладина, как будто под тяжестью волос Нино, слегка наклонена вниз. Внутри храма впечатляют колодец с целебной водой, окна-бойницы, множество потайных дверей, изображения знаков Зодиака. Каждый, кто зайдет в маленькую копию иерусалимской святыни — церковь Спасителя внутри храма Светицховели, получает, как заверяют местные, благословение.
В самолете упорно вспоминаю выученные грузинские слова. Кроме мадлоба («спасибо») и подобных слов вежливости, все больше всплывают названия национальных блюд. О-о, хинкали! Это подобие больших сочных вареников с мясом, где тесто слеплено в пучок. А каковы шашлыки из свинины, телятины! (Жаль, баранину так и не попробовала: в горах, где низкое давление и вода кипит при 70 градусах, она готовится быстро.) А суки — свернутые биточки с ароматными травами! А хачапури, тающие во рту, и маленькие пирожки с тархуном!.. Все свое, натуральное, ничего привозного — гордятся местные жители.

В Грузии можно сделать великое лингвистическое открытие: как произносить по четыре согласных подряд в одном слове? Да нараспев же! С местным акцентом. Пытаясь повторить все это вновь, переполненные эмоциями, летим домой. Сувениры кажутся великими археологическими находками, мы словно ощущаем дыхание времени... Приветливая страна, наделенная чувством собственного достоинства, процветания тебе!

Киевские ведомости, среда, 5 июля 2006

 

Останнє поновлення:
05.09.2017 14:22

????? ??????????????????????? ????????

Copyright © 2002-2016. Державна бібліотека України для юнацтва

  Цена 4uth.gov.ua Яндекс цитирования Яндекс.Метрика