Хвильовий Микола Григорович (1[13]грудня 1893 – 13 травня 1933)

Культовий український письменник Микола Хвильовий (справжнє ім’я Микола Фітільов; 1893–1933)  — один з осново-положників пореволюційної української прози, майстер психологічної новели з елементами романтизму та імпресіонізму. За своє недовге життя став однією з ключових фігур національної літератури й одним з найважливіших представників Розстріляного відродження. Бувши прогресивним та високоінтелігентним митцем, він всіляко підтримував та впроваджував політику “українізації”, творив ідеологію національно-культурного відродження України й виступав за інтеграцію українського в європейську та світову культуру.

Микола Фітільов народився в Тростянці Сумської області, в сім’ї вчителів. У 1916 році закінчив Богодухівську гімназію. Як і більшість його однолітків, воював на фронтах Першої світової та громадянської воєн, в 1919 році став членом більшовицької партії, щиро повіривши, що ідеї комунізму здатні змінити світ.

Ця романтична віра відбилася в перших же збірках його поезій «Молодість» (1921 р.) і «Світанкові симфонії» (1922 p.), опублікованих під псевдонімом Микола Хвильовий. У 1921 році Хвильовий переїжджає до Харкова і активно включається в літературно-художнє життя, полишивши поезію на користь прози та публіцистики.

В 1923 р. він був серед членів – засновників письменницької організації «Гарт», в 1925 р. був ініціатором створення Вільної академії пролетарської літератури (Вапліте), а в 1930 р. – Пролетарського літературного фронту (Пролітфронт).

Хвильовий завжди писав експромтом, під настрій, хоча й мріяв щороку видавати нову книжку, але не міг працювати зосереджено і довго. Це дуже його пригнічувало і формувало комплекс неповноцінності — він часто сумнівався у власному таланті та в художній вартості творів, які боявся подавати до друку. У доробку митця переважають невеликі за розміром новели — виняток становить лише повість «Санаторійна зона» і роман «Вальдшнепи», другу частину якого досі шукають біографи.

Його проза стала для свого часу справжнім новаторством, вирізняючись на тлі реалістичної літератури модерною грою зі словом, експеримен-тальністю, ліричністю, орнаментальністю та естетизмом.

Він називав себе романтиком і мріяв прожити до 150 років. Він любив полювати, проте не залишив шансу спецорганам вполювати себе. Для нього цифра 13 була щасливою: народився 13 грудня 1893 року і запланував останню главу свого життєвого роману на 13 травня 1933 року.

Після загибелі Хвильового кампанія його цькування й переслідування посилилась. Всі твори письменника були заборонені й вилучені. Прозаїка оголосили ворогом народу, а місце поховання незабаром зрівняли із землею.

Внаслідок комуністичного терору проти української культури ми не маємо автографів письменника (з його творчості ми знаємо лише те, що Хвильовий зумів / устиг надрукувати за життя), не маємо його листування, дуже мало відомо документів до його біографії та спогадів про нього.

Ім’я Хвильового ­повернулося до нас лише зі здобуттям Україною незалежності.

У 1995 р. в одному з харківських парків спорудили кенотаф Миколі Хвильовому із викарбуваними словами «Хай живе дух неспокою».

 

 

Василенко, Вадим.    Від Достоєвського до Хвильового: (ре)візії тоталітаризму в романі “OST” Уласа Самчука / Вадим Василенко // Дивослово. — 2020. — № 9. — С. 47-54. — Бібліогр. в кінці ст. (17 назв).

 

 

 

 

 

Ткалич, Інна Василівна.    Іронія жанру в романі Миколи Хвильового “Вальдшнепи” [Текст] / Ткалич Інна Василівна // Вісник Черкаського університету. Серія: Філологічні науки. — 2016. — № 1. — С. 28-34. — Бібліогр. в кінці ст. (9 назв).

 

 

 

 

Ленська, Світлана.    “Романтика вітаїзму” у малих формах М. Хвильового [Текст] / Світлана. Ленська // Бібліотечка “Дивослова”. — 2019. — № 2. — С. 2-12.

 

 

 

 

 

Павлів, І.    Урок 12, 13. Микола Хвильовий (М. Фітільов). Життєвий і творчий шлях [Текст] / І. Павлів // Бібліотечка “Дивослова”. — 2019. — № 5-6. — С. 66-81.

 

 

 

 

 

Кривенчук, В. М.    Сподвижники ренесансу [Текст] / В. М. Кривенчук // Філологічні трактати. — 2016. — Т.8. — №2. — С. 42-56.

 

 

 

 

 

Григор‘єв, Олександр.    Стилістична роль риторичних запитань у структурі публіцистичного дискурсу Миколи Хвильового [Текст] / О. Григор‘єв // Українська мова і література в школах України. — 2015. — № 1-2. — С. 31-35.

 

 

 

 

Донцов, Дмитро.    Микола Хвильовий [Текст] / Д. Донцов // Науково-інформаційний вісник. — 2014. — № 1. — С.129-137.

 

 

 

 

 

Шаповал, Ю. І.    Фатальна амбівалентність (Микола Хвильовий у світлі документів ГПУ) [Текст] / Ю. І. Шаповал // Чорноморський літопис. — 2010. — Вип. 2. — С. 41-55.