Увійти
Друзі бібліотеки
Жива легенда епох. Франсіско Гойя. 275 років від дня народження.
Іспанський художник Франсіско-Хосе де Гойя (1746-1828) як у житті, так і в творчості намагався дотримуватися високих гуманістичних принципів. Він створив історичний портрет своєї батьківщини, зробивши величезний внесок у світове мистецтво. Гойя – один із найбільш яскравих майстрів епохи романтизму. Його творчості притаманна різноманітність жанрів. Він змінив концепцію художніх творів, показавши, що основна функція митця – боротьба за соціальну справедливість.
Знаменитий живописець народився 30 березня 1746 у в арагонською селі Фуендетодосі. Гойя провів більшу частину своєї юності в Сарагосі. Там він почав займатися живописом у віці близько чотирнадцяти років в майстерні сарагосского художника Хосе Луса-Мартінеса. Митець копіював твори великих майстрів, знаходячи натхнення у творчості таких художників, як Дієго Родрігес де Сільва Веласкес і Рембрандт ван Рейн.
Пізніше Франсіско переїхав до Мадриду, де він почав працювати з братами Байеу в їхній студії. Він прагнув продовжити свою художню освіту, подорожуючи по Італії, відвідавши Рим, Парму і Неаполь. У 1771 році він отримує другу премію Пармскої академії мистецтв за свої живописні роботи. Цей успіх дозволив Франсіско повірити в себе, адже академічна рада в Мадриді мовчанням зустрічала картини юного художника на конкурсах і виставках.
Після повернення з подорожі до Сарагоси, Франсіско професійно зайнявся живописом, а саме – розписом церковних фресок. Його оформлення палацу Собрадіель і церкви Ель Пілар удостоїлося похвал, що підштовхнуло амбітного Франсіско спробувати знову підкорити столицю.
Приїхавши в Мадрид, Гойя отримав замовлення на панно, необхідних для гобеленів та килимів Королівської шпалерної мануфактури. Вдалі зразки численних панно, які були використані для декорування королівського палацу, привернули до нього увагу іспанських монархів. У 1786 році Франсіско Гойя був призначений в якості художника до королівського двору, а згодом він став Першим придворним художником. Продовжуючи зростати в статусі, він отримав допуск у Королівську Академію Сан-Фернандо. Згодом Гойя стає відомим портретистом в колах іспанської знаті. Він малює короля та королеву, королівську родину, придворних. Кількість його меценатів зростає, він малює численних своїх заможних друзів, при цьому його портрети відрізняються своєю несхильністю до лестощів.
Навіть у своїх офіційних портретах, як вважають дослідники, він не приховував критичного погляду щодо своїх моделей. Це стосується і фамільного портрета сім’ї короля Карла IV, написаного близько 1800 року, який залишається одним з найвідоміших серед робіт Гойї.
У 1792 році Гойя абсолютно втратив слух, страждаючи від невідомої хвороби. Його стиль дещо змінився. «Я був дуже пригнічений, але Бог знову мені послав присутність духу»,- писав він у той час. Продовжуючи розвиватися професійно, митець був призначений директором Королівської академії в 1795 році. В 1793-97рр живописець створив серію офортів під назвою «Капрічос». Сам Гойя описав цей цикл як такий, що зображає «незліченні недоліки і дурниці, які можна знайти в будь-якому цивілізованому суспільстві». «Капрічос» був суцільною критикою Іспанії XVIII століття і людства в цілому. За свою кар’єру він створив чотири основні серії офортів. Ці роботи відображають оригінальність художника і його істинну думку про соціальні та політичні події того часу навіть більше, ніж його картини. Предмет його офортів змінюється від казкового до гротескному, від документального до уявлюваного і від гумористичного до сатиричного.
Політична обстановка в країні згодом стала настільки напруженою, що Гойя в 1824 році відправився у добровільне вигнання. Незважаючи на своє погане здоров’я, митець думав, що йому буде безпечніше за межами Іспанії. Живописець переїхав до французької провінції Бордо, де він провів залишок свого життя. Тут він продовжував ще писати. Деякі із його більш пізніх робіт – це портрети друзів і сцени із життя у вигнанні. Помер Гойя 16 квітня 1828 в Бордо, у Франції.
За нововведення у техніці написання картин, нав’язливу сатиру його робіт і особисту віру в те, що бачення художника важливіше традиції, Гойю часто називають «першим із сучасних». Його безкомпромісне зображення реальності свого часу знаменує початок нового мистецтва XIX століття.
У Франсіско Гойї не було безпосередніх послідовників, але його оригінальні досягнення глибоко вразили та надихнули французьких художників XIX століття – наприклад, Ежена Делакруа, який був одним із його великих шанувальників. Роботи Гойї знайшли своє продовження у творах символістів, імпресіоністів і сюрреалістів XX і XXI століть.
Гойя: “Капричос”:Серия офортов на причудливые сюжеты [Текст] : 80 эстампов. — Москва : Рой, 1992. — 168с.
Издание ставит своей целью познакомить широкого читателя с серией «Капричос» — великим и сложным произведением гениального испанского художника Франсиско Гойи. Серия из 80 листов выполнена в сложной технике офорта с акватинтой, пронумерована самим художником и снабжена авторскими комментариями. Это удивительный сплав реальности и фантастики, таинственности и трагизма. Конфликт личности и мира, столкновение космического и человеческого, острейшие проблемы кризисной исторической ситуации конца XVIII столетия и перехода в XIX век, перелом в мировосприятии людей и в судьбах искусства, личная драма Гойи — все это нашло свое воплощение в серии «Капричос».
Бытовая однозначность человеческого существования полностью отвергается художником. Чтобы спасти себя, человек должен выйти за пределы данного миропорядка, изменить и переосмыслить мир. Трагический гротеск Гойи направлен именно на это. И он идет своим одиноким героическим путем среди густого мрака окружающей жизни, среди уродов и страшилищ, страдая, отчаиваясь, ужасаясь, побеждая страх, будя человеческие сердца и поднимая людей на борьбу против старого, инертного, омертвевшого. Вот почему столь живо и актуально сегодня наследие Гойи. Вот почему ” Капричос” так много могут сказать нам, людям ХХ века.
Испанский рисунок от Эль Греко до Гойи [Текст] : Альбом. Вып.9. — Москва : Изобразительное искусство, 1985. — 95 с.
Альфонсо Эмилио Перес Санчес – доктор искусствоведения, профессор. Родился в городе Картахене (провинция Мурсия). Учился в университетах Валенсии и Мадрида. Заместитель директора музея Прадо, заведующий кафедрой Свободного университета в Мадриде, член редакционнно-издательского совета ежеквартального журнала ” Master Drawing” (Нью- Йорк).
Специалист в области испанского и итальянского искусства (рисунок и живопись) XVI-XVII веков. Главные работы посвящены исследованию итальянской живописи (“Итальянская живопись XVII века в Испании”. Мадрид, 1967) и испанского рисунка (Каталог испанских рисунков XVI-XVII веков в собрании Прадо, 1972, т. 1,2). В соавторстве с Диего Инигес им выпущены книги “Толедская живопись первой трети XVII века”, ” Мадридская живопись первой трети XVII века”, и “Корпус испанских рисунков”, т. 1, 2.
Я – Гойя [Текст] / сост., пер., авт. коммент. И.Н.Зорина. — Москва : Радуга, 2006. — 312 с. — (Сквозь призму времени).
Книга, составленная историком, испанистом Ириной Зориной, содержит неизвестный читателям материал, проливающий свет на личность великого испанца и его окружение.
Письма Гойи его другу Мартину Сапатеру, сыну, официальным лицам публикуются впервые. Главы, посвященные автопортретам художника и его окружению, богато иллюстрированы.
В Приложении помещены эссе Рафаэля Аргульоля, Юрия Карякина и Александра Кацуры, трактующие творчество Гойи в контексте европейской культуры.
Издание приурочено к 260-летию со дня рождения художника.
Гийу, Ж. Ф.
Великие полотна [Текст] : [Альбом] / Ж. Ф. Гийу. — Москва : Слово, 1995. — 207с. : ил.
Эта книга рассчитана на тех, кто не довольствуется поверхностным взглядом на картину, но желает погрузиться в духовный мир произведения.
Шедевры мировой живописи рассматриваются здесь не в аспекте истории искусства, а сточки зрения тем и сюжетов. “Великие полотна” позволяют читателю проникнуть в суть хитросплетений сложной иконографии самых загадочных произведений мировой живописи, раскрывая их философскую, мифологическую и историческую основу.
Книга иллюстрирована превосходными репродукциями (всего их более 180) работ прославленных мастеров от Джотто до Дали.
Фейхтвангер, Л.
Гойя, или тяжелый путь познания [Текст] / Л. Фейхтвангер. — Москва : Правда, 1982. — 575с.
Роман немецкого писателя Л. Фейтвангера (1884-1953) повествует о жизни и творчестве великого испанского художника Фрнасиско Гойи (1746-1828), утверждая необходимость активного вмешательства творческой личности в широкую общественную жизнь.
Шнайдер, М.
Франсиско Гойя [Текст] : Историческая повесть / М. Шнайдер. — Смоленск : Русич, 2005. — 384с. — (Домашний музей).
Историческая повесть Манфреда Шнайдера ” Франсиско Гойя” – жизнеописание великого испанского художника. Она создана на основе документальных источников и достоверно воспроизводит обстановку, в которой творил мастер. Его произведения несут огромный заряд энергии, отражают личные переживания и пронизаны патриотизмом; в них ярко проявились дерзкий полет воображения, человечность и мудрость художника.
Шнайдер, М.
Франсиско Гойя [Текст] / М. Шнайдер. — Москва : Искусство, 1988. — 286с.
Книга Манфреда Шнайдера “Франсиско Гойя” – одно из первых и наиболее удачных романизированных жизнеописаний великого испанского художника. Вышедшая в свет в 1935 г., она неоднократно переиздавалась во многих странах (в СССР издается впервые). Книга написана в жанре исторической повести, в которой сведения, почерпнутые из документальных источников, дополняются авторской фантазией, воссоздающей конкретные события и действия героев, их размышления, встречи, разговоры. Гойя предстает в живом окружении достоверных лиц, своих современников, среди которых немало видных деятелей испанской культуры того времени – друзей художника.
