Анастасія Крисько

Анастасія Крисько  – візуальна артистка, яка працює за методом інтегрального мистецтва.(Instagram)

Змішування напрямків, мистецьких шкіл та смаків. Мій творчий багаж нагадує коктейль,  щось як тверда селера, а щось свіже вичавлений лимон. Ще з дитинства в моєму житті переплелись віолончель, художня майстерня у Едуарда Межула, франкомовна школа і театральна школа-студія – з Анатолієм Сухановим.  Згодом я стала студенткою факультету режисури у Карпенка-Карого – у легендарного українського документаліста Юрія Терещенка. Мій коктейль жадно потребував нових інгредієнтів, тож була ще мистецька практика з Сергієм Буковським, фотографія у В.В Кукорінчука, кіно-операторство у В. А. Куща.  Ну і безумовно школа життя – мої батьки, як окремий вид творчості.

Фотопроект “non-public state”

Про себе в інших й інших –  у собі. Але як воно – не бачити себе в собі? Дивитись – і не бачити себе взагалі, ніде. Ми звикли залишати на пам’ять найяскравіші моменти життя, фото в найкрасивіших сукнях і широкі посмішки, але є ще інші дні. Як воно коли ти – пустий, дірявий, прозорий, коли ти розтанув прямо у кімнаті і більше не розумієш – ти зараз в ліжку чи у ванні, ти читаєш, спиш чи говориш? Немає ні думок, ні того, про що тобі варто думати, ні тебе. Рефлексувати нічим. Це так соромно, що соромишся перед самим собою. Мовчати, не відчувати, не хотіти. Як переживати ті дні – коли ти не відображаєшся ні в дзеркалі, ні в очах людей?  Кожен з героїв, з якими ми взаємовідзеркалились, відобразився в мені, а частина мене – в ньому. Кожен з героїв відкривав мені свій рівень небуття і ділився вразливістю. Іноді охоче бути невидимим для інших, але стати невидим для себе – то загублена затія.

Живіть з відкритими в себе очима.

Усе що тут написано – це моє вчора і трохи сьогодні. Зовсім не факт що щось лишиться тут для мого «завтра». Але, можливо, вам – для «завтра» – щось засмакує до вашого коктейлю. Якийсь фрукт вичавиться у думку, з якою буде ясно почати день.